Patti Smith & Tony Shanahan || Національний академічний драматичний театр ім. Івана Франка

Справжні королеви не прагнуть сподобатись, вони не користуються декораціями задля підкреслення своєї величі, не намагаються бути політкоректними, не шукають собі підданих, у справжніх королев – нелегка доля, але вони несуть нові смисли і створюють свої королівства, які залишаються назавжди…

«Хрещена мати панк-року» Патті Сміт навряд чи одразу планувала музичну кар’єру в юності. Складна юність та тренди 60-х років минулого століття сформували з неї насамперед творчу персону, яку цікавили фактично всі види мистецтва – література, живопис, театр, ну, і, звичайно, музика і думки якої стали врешті згодом органічною частиною бунтарської та нон-конформістської богеми тих часів. Почала Патті з поетичних виступів, які відбувалися у жанрі мелодекламації під акомпанемент електрогітари. Її жорсткі тексти стали результатом сублімації юнацьких захоплень фактично всім, що було магістральними тенденціями американської культури (від поезії Рембо до творчості бітників та хіпі, - між іншим, пізніше особистими друзями Патті стали лідери біт-покоління Алекс Гінзберг та Вільям Барроуз) і суворого особистого життєвого досвіду (свого часу Патті навіть працювала на заводі, тож глибоко розуміла настрої робочого люду). Залишалось зробити з цього повноцінний музичний проект…
І коли цей момент наступив, то співачка стала справжньою знахідкою та «іконою» для нового покоління, налаштованого на конфронтацію з істеблішментом, покоління, яке отримала в якості своє ідеології панк. Перший альбом Патті 1975-го року посідає чільне місце серед 500-та найвеличніших альбомів усіх часів за версією журналу «Rolling Stone».

Коли панк комерціалізувався, принципова Патті втратила до нього інтерес і зробила перерву на цілих 16 років, повернувшись на музичну сцену після того, як протягом короткого часу пішли з життя багато з її близьких, і музика стала для неї в певному сенсі розрадою. Творчість співачки нового періоду залишилась, як і раніше, провокативною та переповненою почуттям справедливості та небайдужості до соціальних і світоглядних речей. Врешті в 2007-му році її ім’я було включено у Зал слави рок-н-роллу.

Під час ексклюзивного «Вечору розмов та музики» в Києві Патті Сміт не тільки поверне нас в часи нью-йоркської богеми 70-х років, виступивши разом із своїм незмінним музичним партнером з часів повернення на сцену Тоні Шанаханом, а й розкаже яким вона бачить сучасне життя і що нам з цим усім робити)

«Змінювати світ – не справа митців. Це справа людей. Влада - не у музиканта, а у народу врешті решт» - стверджує Королева, яка ніколи не прагнула бути Королевою. І варто їй вірити!